Стаття 30 закону україни

Конституція України 2018

Конституція України в останній чинній редакції від 30 вересня 2016 року.

Нові не набрали чинності редакції закону відсутні.

Ви можете порівняти редакції даного закону, вибравши дати вступу редакцій в силу і натиснути на кнопку «Порівняти». Всі останні зміни та доповнення відкриються перед Вами як на долоні.

Конституція України була ухвалена 28 червня 1996 року. Конституція складається з Преамбули та 14 розділів (Загальні засади, вибори, права, свободи та обов’язки людини і громадянина, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Правосуддя, територіальний устрій України та інші).

У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.

У Конституції передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України взагалі не може бути змінена.

З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 року і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.

Юрист-UA.Net постійно стежить за актуалізацією кодексів та законів.

Так, наприклад, Конституція України не має на даний момент ніяких нових запланованих редакційий.

Шансів знайти новішу чинну редакцію — немає.

urist-ua.net

Закон україни про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва Із змінами І доповненнями, внесеними Законами України

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва

Метою цього Закону є вдосконалення механізму та прискорення приватизації об’єктів незавершеного будівництва.
^

Стаття 1. Сфера застосування Закону

Цей Закон визначає особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об’єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об’єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації (далі — об’єкти незавершеного будівництва).

Відчуження об’єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Державні органи приватизації здійснюють відчуження об’єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження.

До питань приватизації або відчуження об’єктів незавершеного будівництва, які перебувають у державній або комунальній власності, не врегульованих цим Законом, застосовуються положення законодавства України про приватизацію та місцеве самоврядування.
^

Стаття 2. Покупці об’єктів незавершеного будівництва

Покупцями об’єктів незавершеного будівництва можуть бути:

громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною другою цієї статті;

юридичні особи інших держав.

Не можуть бути покупцями:

юридичні особи, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

органи державної влади;

працівники державних органів приватизації;

юридичні особи, майно яких перебуває в комунальній власності, органи місцевого самоврядування.
^

Стаття 3. Придбання та оренда земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти незавершеного будівництва

Продаж об’єктів незавершеного будівництва здійснюється на відкритих аукціонах разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об’єкти. Земельні ділянки, що не підлягають продажу відповідно до Земельного кодексу України, надаються в довгострокову оренду з переважним правом орендаря на придбання їх у власність у разі зняття заборони на приватизацію зазначених земельних ділянок.

(стаття 3 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 11.12.2003 р. N 1377-IV,
у редакції Закону України
від 23.12.2010 р. N 2856-VI)
^

Стаття 4. Рішення про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва

Рішення про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва приймаються Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим (далі — органи приватизації) на підставі переліку об’єктів, то підлягають приватизації. У разі приватизації об’єкта незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою рішення про приватизацію такого об’єкта органи приватизації приймають спільно із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів або його органами на місцях.

Комісія з приватизації об’єктів незавершеного будівництва не утворюється, план їх приватизації не розробляється.
^

Стаття 5. Включення об’єктів незавершеного будівництва до переліку об’єктів, що підлягають приватизації

Для включення об’єкта незавершеного будівництва державної форми власності до переліку об’єктів, що підлягають приватизації. органи, які здійснюють управління відповідними об’єктами незавершеного будівництва, обов’язково подають органам приватизації такі документи:

лист-пропозицію щодо приватизації відповідного об’єкта незавершеного будівництва;

погодження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, або витяг з плану приватизації (розміщення акцій) підприємства (відкритого акціонерного товариства), до статутного капіталу якого не був включений відповідний об’єкт незавершеного будівництва;

довідку про наявність та перелік проектно-кошторисної та технічної документації щодо об’єкта незавершеного будівництва, у разі потреби — разом з проектно-кошторисною та технічною документацією;

документи про відведення земельної ділянки під об’єкт незавершеного будівництва, а у разі відсутності документа про відведення — пояснення про причини.

Органи приватизації повідомляють органи, які здійснюють управління об’єктами незавершеного будівництва, про включення відповідних об’єктів до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, у місячний строк з дня прийняття такого рішення.

Фонд державного майна України здійснює оприлюднення інформації щодо об’єктів незавершеного будівництва, які підлягають приватизації, шляхом створення електронного реєстру цих об’єктів.
^

Стаття 6. Способи приватизації об’єктів незавершеного будівництва

Приватизація об’єктів незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:

продажу на аукціоні, за конкурсом;

продажу шляхом викупу за наявності одного покупця безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об’єкта;

внесення об’єкта незавершеного будівництва до статутного капіталу господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об’єкта;

продажу під розбирання.

У разі приватизації недобудованих спеціалізованих господарських об’єктів, зокрема електростанцій, великих промислових підприємств, спосіб приватизації відповідно до законодавства про приватизацію може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління відповідним об’єктом незавершеного будівництва, або підприємством, установою, організацією, на балансі яких перебуває зазначений об’єкт.
^

Стаття 7. Управління акціями (частками, паями), що належать державі у статутному капіталі господарського товариства, та переважне право на їх приватизацію

Функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, до статутних капіталів яких передані як внесок держави об’єкти незавершеного будівництва, до завершення їх будівництва і приватизації в установленому порядку здійснюються відповідно до законодавства.

Переважне право на приватизацію акцій (часток, паїв), що належать державі у статутному капіталі господарського товариств, надається учасникам господарського товариства, до статутного капіталу якого було передано об’єкт незавершеного будівництва.
^

Стаття 8. Відведення земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва

Відведення земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, оформляється відповідним рішенням згідно з вимогами законодавства.

У разі відсутності рішення про відведення земельної ділянки в натурі, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, за поданням органів приватизації спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його органи на місцях разом з адміністрацією підприємства, установи, організації, на балансі яких перебуває об’єкт незавершеного будівництва, у місячний строк вживають у встановленому порядку заходів щодо відведення земельної ділянки несільськогосподарського призначення, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва.

Роботи, пов’язані з відведенням земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, та підготовкою технічної документації, необхідної для її придбання, а також оформленням державного акта на право власності на землю, виконуються за рахунок коштів, передбачених на підготовку та проведення приватизації.
^

Стаття 9. Визначення вартості об’єкта незавершеного будівництва

Вартість об’єкта незавершеного будівництва для продажу на аукціоні, за конкурсом, під розбирання або шляхом викупу, а також для передачі його до статутного капіталу господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією визначається на підставі даних балансу без урахування суми індексації вартості об’єкта незавершеного будівництва, обчисленої за індексами, встановленими Державним комітетом статистики України.

У разі відсутності документів, необхідних для проведення оцінки об’єкта незавершеного будівництва за зазначеною процедурою, початкова вартість (ціна продажу) об’єкта, вартість внеску держави можуть визначатися шляхом проведення незалежної оцінки.

(частина друга статті 9 у редакції
Закону України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)
^

Стаття 10. Визначення вартості земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва

Стаття 11. Порядок укладення договорів купівлі-продажу та оплати вартості об’єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки

Стаття 12. Виникнення права власності на об’єкт незавершеного будівництва

Представник органу приватизації та покупець об’єкта незавершеного будівництва в п’ятиденний строк після сплати повної вартості придбаного об’єкта незавершеного будівництва, а в разі надання розстрочки платежу — 50 відсотків (для об’єктів незавершеного будівництва житлового призначення — 30 відсотків) вартості цього об’єкта, підписують акт приймання-передачі об’єкта незавершеного будівництва.

Право власності на об’єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу.

(частина друга статті 12 у редакції
Закону України від 27.04.2007 р. N 997-V)
^

Стаття 13. Виникнення права власності на земельну ділянку

Право власності на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, виникає після одержання державного акта на право власності на землю, який видається покупцеві за умови сплати ним вартості земельної ділянки.

Державний акт на право власності на землю підлягає реєстрації відповідно до законодавства.
^

Стаття 14. Повторний продаж об’єктів незавершеного будівництва

У разі відсутності заяв на приватизацію об’єкта незавершеного будівництва протягом 30 календарних днів з дня опублікування переліку об’єктів, що підлягають приватизації, орган приватизації приймає рішення про повторний продаж. При цьому може бути змінено умови продажу, включаючи зменшення початкової вартості. При повторному проведенні аукціону, конкурсу початкова вартість може бути зменшена до початку торгів не більш як на 30 відсотків.

(частина перша статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

Державні органи приватизації мають право прийняти рішення про проведення аукціону за методом зниження ціни лоту до придбання об’єкта. Порядок проведення аукціону за методом зниження ціни лоту встановлюється Фондом державного майна України.
^

Стаття 15. Приватизація об’єкта незавершеного будівництва під розбирання

У разі відсутності заяв на приватизацію об’єкта незавершеного будівництва, який повторно пропонується для продажу на аукціоні, за конкурсом або продажу іншими способами, орган приватизації може прийняти рішення про продаж об’єкта незавершеного будівництва під розбирання. Продаж об’єктів незавершеного будівництва під розбирання може бути визначений органом приватизації як самостійний спосіб приватизації без попередніх пропозицій для продажу іншими способами. Ціна продажу об’єкта незавершеного будівництва в разі його продажу під розбирання за рішенням органу приватизації може визначатися шляхом проведення незалежної оцінки.

(частина перша статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

Покупець, який придбав об’єкт незавершеного будівництва під розбирання, за бажанням може придбати земельну ділянку, на якій розташований цей об’єкт, тільки під забудову.
^

Стаття 16. Виключення об’єкта незавершеного будівництва з переліку об’єктів, що підлягають приватизації

Стаття 17. Продаж будівельних матеріалів та устаткування

Будівельні матеріали, які знаходяться на будівельному майданчику об’єкта незавершеного будівництва, або невстановлене устаткування, придбане для функціонування об’єкта після завершення будівництва, можуть бути продані на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу як разом з об’єктом незавершеного будівництва, так і окремо. Початкова вартість продажу будівельних матеріалів та устаткування визначається згідно з методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

(частина перша статті 17 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

У разі коли у процесі підготовки до продажу будівельних матеріалів та устаткування надійшла заява від одного покупця, такі будівельні матеріали, устаткування можуть бути продані цьому покупцеві за початковою вартістю.

(частина друга статті 17 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

У разі коли після повторного оголошення про продаж будівельних матеріалів, устаткування від покупців не надійшло жодної заявки, питання про подальше використання таких будівельних матеріалів, устаткування розглядається органом, до сфери управління якого належить відповідний об’єкт незавершеною будівництва.
^

Стаття 18. Відповідальність за збереження об’єкта незавершеного будівництва

Стаття 19. Умови приватизації об’єктів незавершеного будівництва

Обов’язковими умовами приватизації об’єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання, є:

встановлення строку завершення будівництва об’єкта незавершеного будівництва;

заборона відчуження об’єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, до завершення будівництва та введення об’єкта в експлуатацію;

забезпечення вимог екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища під час добудови та подальшого введення в експлуатацію об’єкта приватизації. У разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обгрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

У разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об’єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.

Розірвання договору купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва є підставою для розірвання договору купівлі-продажу аби договору оренди земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва.
^

Стаття 20. Порядок проведення розрахунків за приватизацію об’єктів незавершеного будівництва

Громадянам України та юридичним особам, зареєстрованим на території України, які відповідно до законодавства України є покупцями об’єктів незавершеного будівництва, після сплати ними 50 відсотків (для об’єктів незавершеного будівництва житлового призначення — 30 відсотків) вартості цих об’єктів, може надаватися розстрочка платежу на строк до п’яти років (для об’єктів незавершеного будівництва житлового призначення — до 10 років). Кошти, що сплачуються в розстрочку, визначаються з урахуванням зміни ціни на дату внесення коштів за об’єкт незавершеного будівництва з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державним комітетом статистики України. У разі, якщо індекс інфляції у будь-якому місяці становить менше 1, вважати його рівним 1.

(дію статті 20 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)
^

Стаття 21. Розподіл коштів від продажу об’єктів незавершеного будівництва

Кошти від продажу об’єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, та земельних ділянок, на яких розташовані такі об’єкти, спрямовуються до Державного бюджету України в повному обсязі.

Кошти від продажу об’єктів незавершеного будівництва, що перебувають у комунальній власності, та земельних ділянок, на яких розташовані такі об’єкти, спрямовуються до відповідного місцевого бюджету в повному обсязі.

(дію статті 21 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

(стаття 21 у редакції Закону
України від 23.12.2010 р. N 2856-VI)

Стаття 22. Виключена.

(дію статті 22 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

(стаття 22 виключена згідно із
Законом України від 23.12.2010 р. N 2856-VI)

Стаття 23. Виключена.

(дію статті 23 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

(стаття 23 виключена згідно із
Законом України від 23.12.2010 р. N 2856-VI)

Стаття 24. Виключена.

(дію статті 24 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

(стаття 24 виключена згідно із
Законом України від 23.12.2010 р. N 2856-VI)

Стаття 25. Виключена.

Стаття 26. Використання коштів, одержаних від продажу земельних ділянок

Кошти, одержані від продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти незавершеного будівництва, зараховуються до бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць, на території яких розташовані приватизовані земельні ділянки.

(дію статті 26 зупинено на 2007 рік згідно із
Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

Стаття 27. Виключена.

(згідно із Законом України
від 23.12.2010 р. N 2856-VI)
^

Стаття 28. Звільнення від плати за землю

Стаття 29. Заборона вимагати виконання умов, не передбачених договором купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва

Стаття 30. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. У зв’язку з набранням чинності цим Законом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дія Указу Президента України від 28 травня 1999 року N 591/99 «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва».

3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;

розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;

забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів відповідно до цього Закону;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

5. Внести зміни до таких законів України:

1) пункт 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 27, ст. 181; 1998 р., N 10, ст. 35; 1999 р., N 48, ст. 418; 2000 р., N 32, ст. 254, із змінами, внесеними Законом України від 8 червня 2000 року N 1805-III) доповнити новим підпунктом такого змісту:

«5.2.14. Суми витрат, пов’язаних з придбанням, добудовою об’єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку — покупця об’єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати амортизації не підлягають.

Рішення про включення зазначених витрат до валових витрат під час розрахунку податку на прибуток приймається платником податку самостійно».

2) підпункт 2 пункту 5 статті 30 втратив чинність

www.lib.exdat.com

Кодекс України про адміністративні правопорушення
Стаття 178. Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді

Розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування, або поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, —

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, —

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або появу в громадських місцях у п’яному вигляді, —

тягнуть за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

kodeksy.com.ua

Закон України «Про відпустки»

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про відпустки

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 2, ст. 4)

(Вводиться в дію Постановою ВР N 505/96-ВР від 15.11.96, ВВР, 1997, N 2, ст. 5)

(Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000, ВВР, 2000, N 51-52, ст.449 N 490-IV (490-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.110 N 1096-IV (1096-15) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 N 1114-IV (1114-15) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.55 N 2128-IV (2128-15) від 22.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.36 N 2318-IV (2318-15) від 12.01.2005, ВВР, 2005, N 9, ст.178 N 2622-IV (2622-15) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.353)

(У тексті Закону слова «заклади освіти» в усіх відмінках замінено словами «навчальні заклади» у відповідному відмінку згідно із Законом N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000)

Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Р о з д і л I

Стаття 1. Законодавство про відпустки

Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), цим Законом, Кодексом законів про працю України (322-08), іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Стаття 2. Право на відпустки

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі — підприємство).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Стаття 3. Право на відпустки у разі звільнення

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Стаття 4. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Стаття 5. Визначення тривалості відпусток

Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону), не враховуються. (Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000)

Р о з д і л II

Стаття 6. Щорічна основна відпустка та її тривалість

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. (Частина шоста статті 6 в редакції Закону N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000)

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Стаття 7. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та її тривалість

(Стаття 7 вводиться в дію з 1 січня 1998 року згідно з Постановою ВР N 505/96-ВР від 15.11.96)

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в частині першій цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Стаття 8. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість

(Стаття 8 вводиться в дію з 1 січня 1998 року згідно з Постановою ВР N 505/96-ВР від 15.11.96)

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Стаття 9. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; (Пункт 1 частини першої статті 9 в редакції Закону N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000)

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; (Пункт 4 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000, N 2318-IV (2318-15) від 12.01.2005)

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи. (Частина третя статті 9 в редакції Закону N 2073-III (2073-14) від 02.11.2000)

ukrconsulting.biz